З 17 червня до 19 липня українські студенти з Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та франко-українського диплома з менеджменту в IAE School of Metz взяли участь в міждисциплінарній літній школі. Навчання було організоване ЧНУ імені Юрія Федьковича, Школою Менеджменту IAE Metz Лотаринзького університету, Фундацією Global Ukraine, Асоціацією Обміни Лотарингія Україна в рамках програми Ерасмус+.
Значна частина уваги в рамках літньої школи була присвячена діяльності українських осередків у різних країнах світу, історії української еміграції та тим проєктам, які українці за кордоном втілюють на благо України. Один із завданням для студентів став запис інтерв’ю з представниками українських громад у різних країнах світу.
Сьогодні ділимося скороченою версією інтерв’ю, яке записала студентка Клюшина Дарина з Катериною Кабріт, секретарем “Громади українців у Лівані” .
GU: Катерино, як і коли ви потрапили у Ліван так як утворилася “Громада Українців у Лівані”?
Я секретар громади українців Лівану і є однією з співзасновниць Громади. Вперше приїхала в країну у 2002 році. Згодом повернулася до України, а потім знову повернулася у Ліван. Довгий час у мене майже не було контактів з українцями. Та вже у 2015-16 роках, коли соціальні мережі стали більш розвинутими, я почала шукати групи українців у Лівані у Фейсбуці та WhatsApp. Там вдалося знайти своє майбутнє коло спілкування.
Гуртуванню українців у Лівані сприяли події на Майдані. Революція Гідності допомогла визначити та показати, хто яку сторону підтримує. З багатьма людьми стало неможливо спілкуватися.
Спочатку утворювалися групи спілкування українок: ми організовували зустрічі друзів. Потім почали організовувати свята для своїх дітей, зимові свята, ще події в українському стилі. Заходи проводили не лише в Бейруті, але й в Тріполі, на півночі країни була своя “тусовка” і на півдні країни дівчата теж збиралися.
Коли з'явилася можливість зареєструвати організацію офіційно, Ірина Висота-Жарамані згуртувала всі осередки українок в різних містах і разом у грудні 2017 року ми стали НГО “Громада Українців у Лівані”.
GU: Розкажіть, будь ласка, детальніше про діяльність вашої організації?
Свою діяльність ми починали з дитячих свят в українському стилі. Потім з традиційних святкувань для дорослих, наприклад, Різдво. Згодом з'явилося кілька великих проєктів, які ми реалізували разом з Посольством. Це — переклади української класики на арабську мову, а саме книжки Лесі Українки, Івана Франка, Агатангела Кримського. Також була перекладена на арабську мову “Історія України” Олександра Палія.
До 2022 року ми активно брали участь у Книжковому бейрутському ярмарку, де представляли українську літературу всьому арабському світові. Наша Громада організовувала дизайн стенду, презентацію.
Ще один великий проект, яким ми дуже пишаємося — це українська онлайн-школа імені Агатангела Кримського, у якій навчаються не лише учні з Лівану, але й з Сирії. Є маленькі діти, є підлітки, є дорослі люди, які підтягують свій рівень української мови або ліванці, які раніше планували навчатися в Україні, та зараз це проблематично.
GU: Як вплинула повномасштабна війна на життя Лівану та на діяльність вашої організації?
Найбільше на нас впливають події місцеві: загальна криза в Лівані, економічна криза.
Вплив війни в Україні ми відчули в перший рік повномасштабного вторгнення. У Лівані почалася криза з харчуванням: були проблеми з постачанням борошна, зерна, соняшникової олії, бо, як виявилося, саме Україна забезпечувала експорт цих продуктів. З часом поставки продуктів харчування налагодилися.
Окрім того, значно скоротилося фінансування Громади. Щороку ми подаємо проєкти в МЗС для їх подальшого затвердження та реалізації, але зараз коштів майже немає або вони мінімальні та спрямовані на найважливіші заходи. Ми розуміємо, чому так відбувається і не сперечаємося.
Також з початком повномасштабного вторгнення був відкликаний наш Посол Ігор Осташ. Він був активним лідером усієї української спільноти. На телебаченні він багато пояснював як події в Україні впливають на життя на Близькому Сході. Зараз самостійно працювати вже складніше. Розумієте, є особливості східного суспільства: тут дуже важать посади, важить ієрархія та статус. Коли вас презентує Посол, або навіть, якщо ми кажемо, що на нашій події, яку ми організуємо, буде присутній Посол, то відкриті всі двері. Якщо ми приходимо просто як організація українців, як НГО, то це зовсім інше ставлення. Нам важче вибити приміщення на події, важче домовитися за дозвіл на проведення наших заходів. Загалом стало важче доносити нашу українську точку зору.
У той же час російське посольство у Лівані працюють дуже добре. По-перше, ще з радянських часів тут працює великий культурний центр, який доволі відомий серед місцевих і закриває потреби проведення дозвілля, і по-друге, усі проєкти, які проводить росія тут, дуже добре фінансуються.
GU: Чи багато українців долучається до ваших заходів? Можливо підтримка йде і від ліванців?
В основному в нас змішана аудиторія: приїжджають українки з їхніми чоловіками-ліванцями та дітьми. Приходять люди, які якимось чином пов'язані з Україною.
На багатьох ліванських подіях ми ставимо українські намети, в яких виставляємо сувеніри та наші традиційні смаколики. Місцеві таке люблять.
GU: Чи є можливість співпрацювати з українською діаспорою з сусідніх країн?
Минулого року ми стали асоційованими членами Всесвітнього конгресу українців. Одна з членів правління Громади, Ярина Чижишин, відповідає за міжнародні зв'язки та бере участь у діяльності Конгресу, де ділиться нашими здобутками і переймає досвід інших громад. Наприклад, цей досвід допоміг нам створити школу Агатангела Кримського. Додатково переймаємо досвід роботи турецької громади.
GU: Які плани на найближче майбутнє у роботі організації?
Через напружену ситуацію в нашій країні і країнах поруч, планувати щось дуже складно. Тому сьогодні ми хочемо зберегти ті набутки, які у нас є: організовувати День Незалежності, зимові свята, Шевченківські дні, щоб про нас не забували. Ну і дай Бог, коли щось владнається, то будемо знову розширюватися. Є досвід, є наробки, є плани, але поки що все поставили на паузу.
Ліван є культурним осередком на Близькому Сході, тому ліfванці цінуються як висококваліфіковані робітники. Щоб переконати їх продовжувати підтримувати українців потрібен правильний підхід. Це велика робота, яка повинна здійснюватися на державному рівні, а не лише силами нашої Громади.
