Автор: Марта Олійник-Дьомочко для Центру дослідження Африки (дата публікації 13.02.2021)
В роботі висвітлюється сучасний стан економічного та соціального розвитку, описуються інтеграційні процеси та поточна безпекова ситуація у Східно-Африканському регіоні.
Ключові слова: Східна Африка, економічний розвиток, конфлікт, інтеграція
Постановка наукової проблеми та її значення. На сучасному етапі важливим для України є розвиток зовнішньополітичної активності на Африканському континенті, зокрема, шляхом потенційного поглиблення відносин з державами Африки на двосторонньому рівні та у рамках міжнародних організацій.
У цьому контексті дослідження сучасного стану та перспектив розвитку як окремих країн Африки, так і цілих регіонів набуває критичної важливості, оскільки створює підґрунтя для напрацювання сучасних підходів та стратегій щодо інтенсифікації співпраці.
Особливо це стосується регіону Східної Африки, частина країн якого демонструють швидкі темпи розвитку та вже потрапили в поле уваги провідних гравців міжнародних відносин.
Метою статті є комплексне дослідження сучасного стану та перспектив розвитку Східно-Африканського регіону.
Завдання статті:
Існують різні варіанти визначення меж Східно-Африканського регіону. Наприклад, за геосхемою ООН [1], до Східної Африки належать:
Згідно з поділом Африканського Союзу на окремі регіони [2], до Східної Африки належать: Джибуті, Ефіопія, Еритрея, Кенія, Руанда, Сомалі, Судан, Південний Судан, Танзанія, Уганда, Коморські острови, Мадагаскар, Маврикій, Сейшельські острови.
Відповідно до даних Центрального розвідувального управління США [3], до Східної Африки зараховують: Джибуті, Кенію, Сомалі, Танзанію, Уганду, Еритрею, Ефіопію, Південний Судан.
Як видно з вище наведеного, класифікація ООН є найбільш широкою та включає Єгипет та Судан, які часто відносять до Північної Африки; Мозамбік, Малаві, Замбію, Зімбабве, які при класифікаціях дослідники зараховують до числа південноафриканських країн, заморські департаменти Франції. В той же час, класифікація запропонована ЦРУ не включає двох важливих акторів: Бурунді та Руанду, які хоч територіально більш належать до Центральної Африки, проте є учасниками Східно-африканського співтовариства.
З огляду на зв’язки між регіональними країнами та спільні ініціативи, для даного матеріалу було вибрано наступний варіант регіонального поділу:
Даний варіант знаходиться на перетині наведених вище класифікацій, виключаючи північно- та південноафриканські країни, а також острівні країни та французькі заморські володіння. Зазначимо, що такий розподіл часом в науковій літературі зустрічається під назвою субрегіон Центрально-Східна Африка.
З метою підтвердження правдивості даного тлумачення Східно-африканського регіону доцільним буде навести риси, які наука про міжнародні відносини визначає як притаманні міжнародно-політичному регіону, та співставити їх з реальною ситуацією в регіоні:
Нижче наводимо опис економічного, соціально-політичного розвитку, інтеграційних процесів у вищезгаданому регіоні.
У таблиці 1 відображено порівняльні дані темпів розвитку країн Східної Африки відповідно до показників: ВВП (номінального та на душу населення), приросту ВВП, Індексу людського розвитку (інтегральний показник, що розраховується щорічно для міждержавного порівняння і вимірювання рівня життя, грамотності, освіченості і довголіття).
|
Назва країни |
ВВП на д.н. (2019 р, дол) [5] |
ВВП (номінальний, млн. дол), 2019 р. [6] |
Приріст ВВП 2019 р. [7] |
ІЛР (2019) [8] |
||||
|
Ефіопія |
857.5 |
|
8.3% |
|
||||
|
Кенія |
1,816.5 |
95,503.09 |
5.4 % |
0.579 |
||||
|
Танзанія |
1,122.1 |
63,177.07 |
5.8 % |
0.528 |
||||
|
Уганда |
776.8 |
34,387.23 |
6.5% |
0.528 |
||||
|
Руанда |
801.7 |
10,122.47 |
9.4% |
0.536 |
||||
|
Сомалі |
н/д |
|
2.9% |
н/д |
||||
|
Еритрея |
н/д |
6.5 |
3.8% |
0.434 |
||||
|
Південний Судан |
н/д |
1.0 |
5.8% |
0.413 |
||||
|
Бурунді |
261.2 |
3,012.33 |
1.8 % |
0.423 |
||||
|
Джибуті |
3,408.8 |
|
7.5% |
0.495 |
Таблиця 1. Економічні показники розвитку країн Східної Африки
З наведених цифр видно, що показники ВВП країн Східної Африки є досить низькими, проте середній темп зростання Східно-африканського регіону становив 5.7% у 2019 році, що є найвищим регіональним показником в Африці (середньоконтинентальний приріс – 2.3%).
Драйверами економічного розвитку регіону є Танзанія, Ефіопія та Руанда, їхнє зростання, за даними Африканського банку розвитку, прогнозується на рівні: Руанда - 8% у 2020 та 8,2% у 2021; Танзанія - 6,4% у 2020 та 6,6% у 2021; Ефіопія - 7.1-7.2% у 2020-2021 рр [9]. Саме остання є країною, яка найшвидше розвивається серед африканських держав (і входить в десятку країн світу за темпами зростання ВВП), тривалі інвестиції в державну інфраструктуру позитивно позначаються на зростанні країни, як і пакет реформ, прийнятий новим прем’єр-міністром країни Абієм Ахмедом Алі. В основі - плани частково відкрити економіку іноземним інвесторам, інтенсифікація демократичних процесів та економічні реформи.
Загалом, якщо глянути на структуру ВВП останніх років найбільш розвинених країн регіону, то можна помітити тренд щодо скорочення частки сільського господарства (виняток Кенія, у якої відбулося зростання агрокультурного сектору на 2 %), зростання сектору послуг та промисловості (винятками були Кенія та Уганда, де промисловість скоротилася на 3%) [10].
Разом з тим, існує ряд викликів для регіональних лідерів: Ефіопія може зіштовхнутися з нестачею іноземної валюти та застосуванням заходів для стабілізації державного боргу, що можуть дещо вповільнити темпи її розвитку. Крім того, з початком листопада 2020 року в країні розгорнувся конфлікт між урядом та повстанцями з Народного фронту визволення Тиграю, що створює суттєву загрозу для подальшого поступального розвитку не лише Ефіопії, але й цілого регіону.
У Танзанії зростає ризик повільного зростання внаслідок невизначеності у діловому середовищі та недавнього скорочення іноземних та внутрішніх інвестицій. Виклики для Руанди, Кенії – несприятливі погодні умови, як посуха у 2016-2017рр., яка знищила значну частину урожаю в Кенії. Крім того, у Кенії уже спостерігається зменшення темпів приросту - з 6,5% до 5,9% - через припинення фіскальних стимулів [9].
Разом з тим, в регіоні можна виокремити блок слабких країн - Південний Судан, Еритрея, Сомалі, Бурунді, чий розвиток обумовлюється такими факторами як крихкість держави, відсутність нормальної інфраструктури, зниження виробничих потужностей, зменшення людського, фінансового та соціального капіталу.
Виклики, з якими зіштовхуються ці країни, мають вплив на весь регіон. До прикладу, безпекова нестабільність в Південному Судані, внаслідок якої зростання в країні скоротилося на 6.8%, негативно позначається на сусідніх Кенії та Уганді у зв’язку з питаннями м’якої безпеки та економічними взаємозв’язками між країнами, оскільки Кенія та Уганда є найбільшими торговельними та інвестиційними партнерами Південного Судану. Хоча Південний Судан склав менше 1 % від ВВП регіону, суворість його економічного скорочення зменшує регіональне середнє економічне зростання [11]. Разом з тим, економічне зростання цієї країни знаходиться у прямій кореляції з стабілізацією безпекової ситуації. Як показують останні статистичні дані, зростання Південного Судану прискорилося з 0,5% у 2018 році до 5,8% у 2019 році через мирну угоду 2018 року, яка уможливила видобуток нафти та інтенсифікацію торгівлі.
В перспективі, можна виокремити кілька глобальних факторів, які стимулюватимуть покращення регіонального розвитку: зростання цін на сировину, притік іноземних інвестицій та фінансування, та регіональних чинників – збільшення інтеграції, спільні інфраструктурні та видобувні проекти, зростання попиту на товари зі сторони зростаючого середнього класу.
Серед інших важливих для регіону економічних показників - рівень інфляції, який складає 14.5% у 2018 році, що було найбільшим показником в Африці. У 2020 році показник прогнозовано складе 11.4. Значною мірою на великий показник інфляції вплинув Південний Судан - 187.9 % у 2018 році [12].
Важливим аспектом, який визначає темпи розвитку Східної Африки є той факт, що найшвидший економічний приріст не означають зменшення бідності та безробіття. Понад половина населення регіону зараз проживає за межею бідності; середній рівень безробіття по регіону - 36%, в Джибуті - 75%, Уганді, Танзанії, Руанді та Бурунді - 17%. У 2018 році за межею бідності проживало 30,2% населення регіону [9]. Доступ до електрики має менше половили регіону, тоді як загальносвітовий рівень - 87.5%: Кенія - 56%, Джибуті - 51.6%, Ефіопія - 42.9%, Сомалі - 29.9%, Еритрея - 46.7%, Уганда - 26.7%, Південний Судан - 8.9%, Бурунді - 7.6%.
Та найбільшою регіональною проблемою з напружена політико-безпекова ситуація. Східна Африка - один із найбільш нестабільних регіонів світу, де протягом останніх десятиліть кризи були у кожній країні. Зокрема:
Більше того, в регіоні виокремлюють дві failed state - Південний Судан та Сомалі. Вищезгадані збройні конфлікти супроводжуються зростанням бідності серед населення, нестачею продовольства (до прикладу, як у Південному Судані, де громадянський конфлікт поставив країну перед загрозою голоду), зростанням злочинності, посиленням глобальних трендів неефективного врядування та крихкості держав.
Особлива напруженість в питаннях «м’якої» безпеки спостерігається на прикордонних територіях, що пояснюється меншою увагою урядів країн до периферії та відсутністю комплексних стратегій регіонального розвитку держав.
Однією із причин політично-безпекової нестабільності є спроби політичних груп взяти під свій контроль природні багатства окремих країн Східної Африки. Серед найбільш значимих природних ресурсів – запаси нафти в Південному Судані, Кенії та Уганді, поклади нікелю та урану в Бурунді, золоті запаси Джибуті та Танзанії. Напружена ситуація в регіоні прямо відбивається на інвестиційному кліматі та нівелює ті зиски, які могли б отримати країни регіону [13].
Складність безпекового регулювання пов’язана, насамперед, з відсутністю у Східній Африці основного органу з питань миру та безпеки, що має пряму залежність від відсутності в регіоні єдиного лідера серед країн (як наприклад ПАР в Південній Африці): серед держав, які претендують на роль гегемона, можна виокремити Ефіопію, Кенію, Руанду. Крім того, регіон має безліч «розламів» за економічним, етнічним, регіональним показниками. Натомість в регіоні існують кілька міждержавних гравців: ІГАД (Міжурядовий орган з розвитку Східної Африки), САС (Східно-африканське співтовариство), EASF (Східно-африканські резервні сили). Та попри наявність кількох безпекових об’єднань - жодне не є достатньо впливовим для забезпечення стабільності та безпеки через наступні фактори: слабка організаційна потужність, недостатнє фінансування, амбіції окремих країн регіону, відсутність політичної волі держав-учасниць, нерівність розвитку країн регіону.
Отже, з вище наведеного впливає, що спільними рисами для всього Східно-африканського регіону є схожі теми економічного устрою, за якими більшість країн – аграрного типу з низькими темпами розвитку, спільною політико-безпековою ситуацією, яку можна охарактеризувати як напружену з значною кількістю збройних конфліктів. При тому характерною є наявність інтеграційних об’єднань (САС, ІГАД), спільних проектів та ініціатив (наприклад, LAPSSEТ та Power Africa в енергетичній сфері), спільним ринком в рамках САС.
Висновки
Список використаних джерел та літератури